Oct 15

завантаження

 Михайло Андрашко, пастор, голова ОЦ ЄХБ м. Києва та Київської області

«Що означає дякувати Богові за все?» – це питання хоч раз у житті спадало на думку кожній людині. Я зовсім не здивуюсь, якщо воно приходило і до вас. Зараз у нашому житті багато складних обставин: хвороби, біди, важкі втрати, переживання. Та Слово Боже через Апостола Павла нам каже: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол. 5:18). Як правильно зрозуміти ці слова? Думаю, що цей вірш цілком може зрозуміти тільки та людина, котра хоч раз у житті реально відчула, що таке Божа добрість. (Рим. 2:4)

Чи багато серед тих, хто називає себе християнами, реально всім серцем дякують Богові за те добро, яке Він щоденно звершує в їх житті: за дах над головою, за кожен шматочок хліба на столі, за сили жити, за радість, за чарівну квітку, за здібність бачити, чути, працювати..? На жаль, дуже часто ми не розуміємо, що все без винятку – це те, що прийшло від Бога. Авжеж, ми працювали, в магазин по хліб ходили також ми, і навіть нарізали його ми… Але ж сили, таланти, здібності для роботи, які ми використовували для того, щоб заробити на хліб нам дав Бог. 

Чи багато з нас дякують Всевишньому за те, що незважаючи на наші гріхи і супротив Йому, Він все одно продовжує підтримувати в нас життя та дозволяє нам користуватися Його благами? Чи дійсно ми вдячні Богові, коли говоримо Йому слова вдячності? Багато віруючих все ж таки дякують Богові за те добро, що у них є. Але ж чи не буває так, що дякуючи за хліб на столі, ми одночасно десь у глибині свого серця (може, навіть не признаючись собі в тому) думаємо, а міг би бути на столі і ананас, і дорога ковбаса, і взагалі, що-небудь смачненьке? Або коли дякуємо Бога за якусь обновку, одночасно жалкуємо про те, що могло їх бути і три, і чотири! Буває десь у глибині душі ми ображаємось на Бога, чому Він не дав нам більше і краще. Як бачимо, нам з Вами є над чим серйозно замислитись.

Набагато важче дякувати Богові за щось погане, що відбулось або відбувається в нашому житті. В кращому випадку ми просто мовчимо, а в гіршому ми відкрито звинувачуємо Бога в несправедливому ставленні до нас. Адже ми не такі вже й погані і навіть служимо Богу (регулярно відвідуємо церкву, виконуємо всі ритуали – пости, де треба, вклонимось, де треба, молитву прочитаємо і т. д.). Тоді чому у нас нема хоромів в різних частинах світу, креветок на вечерю, міцного здоров’я? Або чому хоча б немає спокійного життя? Адже ми не просимо для себе багато… (Хоча іноді дуже хочеться!)

Як же можна дякувати за погане? За хвороби,біди, втрати… Не думаю, що зможу повністю відкрити зміст слів Апостола Павла, тому що на 100% впевнений, що неможливо зрозуміти, якщо ти сам не пройшов через процес пізнання волі Божої. Коли твоє особисте нещастя або біль одного разу в мить стала дверима до справжнього Світла, Добра, Любові. Це момент, коли не очікувано прийшло розуміння того, що якби не це нещастя, не ця страшна втрата, то ніколи б не зрозумів слів Апостола Павла: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Із свого власного досвіду я пересвідчився в тому, що Бог любить нас, хоч і посилає випробування. 18 вересня минуло 20 років з того часу, коли ми з дружиною пережили важку втрату, проводжаючи у Небесні оселі нашу доньку Лілю. Їй було 18 років. Після автомобільної аварії вона знаходилась три місяці в комі і в такому стані пішла до Господа. Через наше єство пройшли слова: «За все дякуйте». Бог дав глибше замислитися над змістом життя і краще зрозуміти суть істин Слова Божого – Біблії. Здається, Бог іде на великий ризик бути відкинутим, коли допускає в життя людини те, за що людина ніяк не може дякувати. Такі обставини якби навмисне розхитують і без того хитку довіру людини. Але ж без цього людина ніколи б не зрозуміла, що живе не вірячи ні в Бога, ні в Його силу. Продовжуючи жити за своїми власними правилами ми відштовхуємо від себе направляючу руку Бога, яка веде нас до спасіння і подалі від гріха і смерті. Випробування перевіряють, чи є в серці жива віра в Бога. В таких ситуаціях викривається віра в свого особистого «бога», який повинен виконувати всі бажання людини та служити їй, незважаючи ні на що. Чого варта наша віра, якщо вона не здатна пройти випробування вогнем, якщо там же у вогні вона згорає, як солома? Чого варта віра, яка при першому сильному вітру руйнується і відрікається від Бога і Спасителя? Хіба ми не повинні дякувати Богові за те, що Він допускає такі вітри і такий вогонь у нашому житті? Це стається, щоб ми, врешті-решт, побачили, наскільки слабка наша віра, наскільки мало ми знаємо Бога, якщо в час випробування ми линемо не до Нього, не на Нього надіємось, а шукаємо допомоги на стороні.

Коли апостол Павло писав: «За все дякуйте: бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі», він звертався до людей, які увірували та почали вважати себе християнами. Цей вислів для багатьох повинен стати лакмусовим папірцем, для того щоб мати можливість перевірити себе: чи в вірі я?

Той, хто реально належить Христу, може крізь сльози і біль свого єства щиро сказати Богові: «Мені боляче, але я знаю, що через цю біль Ти даєш мені те, що я ніколи б не зміг зрозуміти та прийняти по-іншому, тому я вдячний Тобі».

Хочу зрештою застерегти, що досягнення подібного стану вимагає неабияких зусиль, наполегливості та духовних вправ. Апостол Павло навіть говорить, що цьому ми маємо навчатися.

«Бо навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил. 4:11-12).

Що могло бути основою для такої життєвої позиції? Зрозуміло, правильна постановка пріоритетів. Для Павла  повнота духовного життя переважала над другорядними речами, які мали суто фізичну або тілесну основу. Так, такий світогляд дається не легко. Його потрібно виховувати, формувати в собі, наполегливо працюючи над собою; поглиблювати відносини з Богом до такої міри, щоб можна було сказати, як сказав далі апостол: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13).

На жаль, сьогодні, як і дві тисячі років тому, статистика вдячності досить невтішна. Пам’ятаєте зцілення Христом десятьох прокажених, і наскільки вони виявилися вдячними? «І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то проходив поміж Самарією та Галілеєю.І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека.І голос піднесли вони та й казали: Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами!І, побачивши їх, Він промовив до них: Підіть і покажіться священикам! І сталось, коли вони йшли, то очистились…Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога.І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був…Ісус же промовив у відповідь: Чи не десять очистилось, а дев’ять же де?Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця?І сказав Він йому: Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!»  (Лук. 17:12-19).

Не факт, що інші дев’ять зцілених були гіршими за їхнього товариша по нещастю. Це вказує на те, що невдячність, виявляється, є рисою людського серця. Що воно вимагає цілковитого задовільнення лише своїх егоїстичних потреб, увага усіх має бути спрямована тільки на них. Гріховна природа – це природа також і невдячності.

Та Христос продемонстрував зразок найвищого милосердя. Безумовно, що Ісус знав, що дев’ятеро зцілених  виявляться невдячними, тим не менше, він уздоровив їх. Тим паче, на Голгофі Він віддав Своє життя за нас грішних і невдячних! Саме Його жертва милосердя зробила все для того, щоб дати нам нове життя і нове серце, як сказано через пророка Єзекіїля (11:19).

Є ще одна особливість людської природи – це сприймати усі благодіяння Божі як належне. Людина швидко звикає до того, що нею хтось опікується, і в разі її відсутності, у кращому випадку, це викликає у неї подив, а то й обурення. Ось така егоїстична природа тілесної людини. У центрі такої природи стоїть оте «я», принципом якого є «я – і ніхто інший, мені – і нікому іншому». І таким чином, засади християнської моралі, складовою якої є вдячність, відверто нівелюються. Та це позиція егоїстичного серця щодо доброго, а що відбувається з таким серцем, коли нас спіткає якась скорбота, переживання?  Апостол Павло закликає нас подяку складати за все. Це воля Божа про нас у Христі Ісусі. Це природа відродженої людини.

Отже,  оновлене серце набуває нової властивості – вдячності Богу і бажання прославляти Його. «Я буду всім серцем своїм вихваляти Тебе, Господи, Боже Ти мій, і славити буду повіки Ім’я Твоє, велика бо милість Твоя надо мною» (Пс. 85:12-13).

Андрашко М.М.  Андрашко Михайло Михайлович, пастор, голова ОЦ ЄХБ м. Києва та Київської області

written by admin


Leave a Reply

 

i3Theme sponsored by Top 10 Web Hosting and Hosting in Colombia